Про цікавість

 – Про Цікавість і як вона працює в тілі –

Цікавість – це цікавий феномен, і він зароджується у дитини десь, умовно, біля 8 місяців. Якщо слухати нейробіологів, котрі займаються розвитком дитини, то в цей період дитина вже може робити достатньо одну важливу дію для того, щоб йти далі по своєму шляху життя – це фокусуватися. Тобто фокусувати енергію на якомусь об'єкті, котрий потрапляє в поле уваги, і залишатися з цим об'єктом декілька секунд.

Природа так організувала, що щось в цей період починає спонукати дитину вивчати або пізнавати світ речей. Як мені здається, для достатньо простої мети, щоб дізнаватися якомога більше того, що означає «а якщо… - то…».
Тобто, якщо я візьму оце, то буде оце. Тобто, передбачати. Перебачати, прогнозувати, як поводиться світ і як я в ньому можу жити і виживати.

А якщо я буду знати достатньо багато оцих відповідей, «а якщо… - то…», то, в принципі, можна навіть енергію економити в достатньо великій кількості епізодів життя.

І оце накопичення, «а якщо… - то…», воно спонукає нас рухати свій погляд, за поглядом на своє тіло, туди, де виникає якийсь такий спалах енергетичний, котрий можна назвати цікавістю. І ця цікавість дійсно годується враженнями.

Цікавість – це такий пошук вражень і запам'ятовування того, як працює світ.

Цікавість – це агресія. А якщо це агресія, то це крок вперед. Тобто наше тіло втрачає свою рівновагу в прямому сенсі, тобто рівновагу, яка дозволяє нам стояти чи сидіти більш-менш вертикально і починаємо притягуватися якимось.

Цікавість спрямовує нашу енергію вперед, і ми переміщаємо свою вагу вперед.

Тілесно це виглядає так:
1. Очі запускають наш центр
2. Наш центр переміщується в сторону того, куди сфокусувалися очі.
3. І після цього працюють вже, скоріше за все, руки.

Отже, ми спрямовуємо свою енергію, спрямовуючи свої дії. І ця дія наприкінці завершується чимось, що дійсно можна назвати враженням.

Враження або можна сказати - здивування (якщо називати це емоційним процесом) - це такий «страх зі знаком плюс» або можна сказати, це - позитивний страх.

При здивуванні я широко відкриваю очі так само, як і при відчутті страху. Лякаюся, одночасно відсторонююся, але при цьому я відчуваю спалах такої дуже приємної внутрішньої енергії, яка каже мені: «ух ти, щось таке сталося класне».

І це момент, коли я починаю вибирати, чи мені залишиться, чи тікати від цього - це момент тестування реальності.

На межі невідомого завжди виникають ці два процеси – страх і одночасна цікавість. І якщо ми перетягнемо своєю свідомістю або вже напрацьованими навиками свою увагу трішечки в цікавість, то ми можемо навіть долати свій страх.
Тобто регулювати гормональну систему і трішечки врегулювати свої стани на межі невідомого.

Завтра я напишу вправу, для того, щоб трішечки підтримати свою цікавість в світ і активувати свій драйв пошуку.